Категорія: about_Ukraine

21 вересня стався успішний удар по Форосу Збройтих сил України. Після успішної української атаки на військові об’єкти в тимчасово окупованому Криму, російські спецслужби вдалися до інформаційної контррозвідки. Мішенню стала підприємниця та громадська діячка Яна Матвійчук. Її блог на «Українській правді» було зламано для публікації фейкового допису. Він мав на меті дискредитувати дії Збройних Сил України та посіяти розбрат в українському суспільстві.

Фейк про Форос: деталі зламу блогу

21 вересня, майже одразу після новин про вибухи в Криму, на сторінці блогу Яни Матвійчук з’явився допис, який вона не писала й не публікувала. Про це блогерка негайно повідомила на своїх офіційних сторінках.

«Мій акаунт на «Українська правда» був зламаний. Там з’явилася фейкова публікація, до якої я не маю жодного відношення», — заявила Яна Матвійчук.

У фейковому матеріалі, прикриваючись іменем Яни Матвійчук, пропагандисти засуджували удар по Форосу, називаючи його «атакою по мирних об’єктах».

Завдяки оперативній співпраці з адміністрацією «Української правди» провокаційний допис було видалено менш ніж за 30 хвилин. Проте навіть за цей короткий час інформаційний вкид встигли синхронно поширити провідні російські ЗМІ: RIA, URA, RG, Rambler. Їхні публікації були практично ідентичними, що вказує на заздалегідь сплановану та централізовану інформаційно-психологічну операцію.

Форос атака 21 вересня: що насправді сталось в Криму

Інформаційна диверсія була прямою реакцією на болючі для ворога події. Форос 21.09.2025 став днем, що продемонстрував неспроможність російської ППО захистити навіть стратегічно важливі об’єкти в глибокому тилу.

Стало відомо, що головними об’єктами ураження стали санаторій «Форос», відомий як «дача ФСБ», та пансіонат імені Терлецького. З радянських часів ця місцевість використовувалася для відпочинку вищого партійного та військового керівництва.

На сайті санаторію зазначалось, що 21 вересня ресторан був закритий на «спецобслуговування». За непідтвердженою інформацією, там міг проходити захід за участю високопоставлених офіцерів ФСБ, російських генералів або гауляйтерів окупованих територій: Аксьонова чи Сальдо.

Заперечити факт успішної атаки пропагандистам не вдалось. Окупаційна влада заявила про кількох загиблих та близько 15 поранених, традиційно намагаючись приховати реальні втрати серед військових та співробітників спецслужб.

Ймовірні українські дрони в Форосі довели, що російські системи протиповітряної оборони не здатні контролювати повітряний простір навіть над об’єктами, що раніше вважалися «недоторканими». Скоріше за все, ударні БПЛА рухалися на низькій висоті над морем, залишаючись непоміченими для радарів.

Експерти одностайні: удар по санаторію Форос та удар по пансіонату є абсолютно законними військовими цілями, враховуючи їх використання російським командуванням та спецслужбами.

Злам блогу Яна Матвійчук: чому обрали саме її?

Атака на Яну Матвійчук не була випадковою. Вона є яскравою і відомою представницею українського бізнесу та активною громадською діячкою. Заснувавши у 2004 році бізнес зі стартовим капіталом у 300 доларів, вона перетворила його на багатомільйонну компанію. З початком повномасштабного вторгнення Яна Матвійчук стала співзасновницею благодійних фондів та організаторкою програм з перекваліфікації для жінок за статусом внутрішньо переміщених осіб.

Її блог на «Українській правді» — популярному та авторитетному ресурсі — має значну аудиторію. Саме цю довіру ворог і намагався використати.

«Ворог задумав операцію, спрямовану не лише проти мене, а проти всіх проукраїнських активістів», — впевнена Яна Матвійчук.

Свою позицію щодо подій у Криму вона висловила чітко: «Я схвалюю та підтримую удари ЗСУ по московії, якщо це дійсно удари ЗСУ».

Інформаційний терор — ознака безсилля

Не маючи значних успіхів на полі бою, росія спрямовує величезні ресурси на ведення інформаційної війни. За оцінками експертів, російські ботоферми генерують понад 90 мільйонів коментарів щодня, намагаючись посіяти паніку, зневіру та недовіру до волонтерів, активістів і військового керівництва.

Як зазначає громадський діяч Дмитро Корчинський, «московити бояться навіть українських блогерів і волонтерів, бо не здолали ЗСУ на фронті».

Інцидент із блогом Яни Матвійчук нагадує про важливість інформаційної гігієни. Громадська діячка радить перевіряти джерела, терміново змінювати паролі у разі підозри на злам та обов’язково вмикати двофакторну автентифікацію. Єдність суспільства та підтримка Збройних Сил — найкраща відповідь на будь-які провокації ворога.

Нещодавня заява голови німецького оборонного концерну Rheinmetall Арміна Паппергера про затримку будівництва заводу  Rheinmetall в Україні з виробництва 155-мм снарядів через бюрократичні перепони стала холодним душем для українського суспільства. Поки аналогічне підприємство в Німеччині вже функціонує та випускає боєприпаси, завод Rheinmetal в Україні, від якого залежить наша обороноздатність, загруз у паперовій тяганині. Будемо реалістами: це не «прикрий інцидент». Ситуація стала наслідком глибокої системної хвороби, що роз’їдає українську економіку та ставить під загрозу наше майбутнє.

Бюрократія ефективніша за зброю: чому досі не працює завод Rheinmetall в Україні

Кейс з заводом Rheinmetall в Україні є хрестоматійним прикладом того, як працює українська бюрократична машина. За словами Паппергера, проблема не у відсутності фінансування чи технологій, а в нескінченних дозвільних процедурах: від зміни цільового призначення землі до узгодження проєктної документації, підключення до мереж та отримання численних ліцензій і дозволів. Кожен місяць такої затримки — це втрачений час та колосальні додаткові витрати на оренду, зарплати, комунальні послуги. Вони, звісно ж, лягають на плечі інвестора. Тому, завод Rheinmetall в Україні з кожним місяцем бюрократичної тяганини коштує дорожче і дорожче інвестору.

Ця проблема стосується не лише великих оборонних підприємств. З подібними викликами стикається і малий бізнес. Яскравим прикладом є історія закарпатського бренду сидру «Монбар», заснованого Яною Матвійчук. Щоб отримати ліцензію на виробництво вартістю 2000 гривень, підприємцям довелося чекати понад пів року та пройти декілька кіл бюрократичного пекла. Якщо для виготовлення простого напою потрібні такі надзусилля, можна лише уявити, які перешкоди доводиться долати для запуску складного оборонного виробництва — заводу Rheinmetall в Україні.

Бідність або диктатура?

Проблема бюрократичного зашморгу актуальна не лише для України. Насправді вона є частиною глобального протистояння між демократичним Заходом та блоком східних диктатур, до якого входять Китай, росія та Іран. Саме тому багато західних експертів та політиків, і чинний президент США Дональд Трамп закликають повернути виробництво з Азії назад до США та Європи, щоб зміцнити власну економіку та зменшити залежність від геополітичних опонентів.

Проте цей заклик супроводжується похмурим прогнозом опонентів: мовляв, західному суспільству доведеться готуватися до збідніння. Аргумент простий: товари, вироблені в США чи ЄС, будуть значно дорожчими через вищі зарплати. Більшість ліберальних держав (в яких політичну погоду регулюють ліві економісти, соціалісти, неокомуністи і навіть частина центристів) пояснюють це тим, що населення Заходу звикло до високих зарплат.

Американські виробники прямо кажуть: iPhone, зібраний у США, коштуватиме не 1000, а 3000 доларів. Це лише показовий приклад. Зростуть у ціні всі товари, які зараз імпортують з Азії: від засобів гігієни до промислового обладнання. Це запустить «принцип доміно». Середньостатистичному громадянину доведеться збільшити витрати на базові покупки, а від деяких навіть відмовитись.

Теоретично вибір, який пропонують суспільству, виглядає жорстоко: або необхідність «затягнути паски», або залежність від диктатур. Очевидно, що від першого варіанту влада не отримає політичних козирів. Саме тому залежність продовжується. Та чи справді причина в цьому?

Австрійська школа проти чиновників

Згідно з поглядами австрійської економічної школи (яку сформували Людвіг фон Мізес, Фрідріх Гаєк, Мюррей Ротбард та інші науковці), дилема «бідність або залежність від диктатур» — хибна. Справжня причина високої вартості виробництва на Заході — не у високих зарплатах, а в тому, що західні країни самі себе «задушили» надмірною регуляцією та арміями чиновників.

І якщо лідери Заходу справді хочуть повернути виробництво на свою територію, їм потрібно не лише наказувати заводам «повертатися додому», а й системно зменшувати бюрократичні бар’єри. Інакше навіть найпатріотичніші компанії вважатимуть такі плани абсурдом.

Замість того щоб дозволити бізнесу швидко й ефективно створювати нові продукти та робочі місця, держава перетворює кожен крок на виснажливий квест. Чиновникам вигідна система, в якій вони все контролюють, розподіляють бюджети та насолоджуються комфортними умовами й гарантованими пенсіями.

Україна «успішно» перейняла цю модель та посилила її, адже ми були в СРСР де був тотальний контроль бюрократів за всіма сферами життя. Тож зарегульованість в Україні навіть сильніша, ніж в країнах Заходу, бо наслідки радянської економіки в Україні не подолані. В Україні на радянський соціалізм були накладені елементи капіталізму.

І хоча в Україні загальний рівень життя нижчий, зарплати держслужбовців, суддів та прокурорів вражають навіть за європейськими мірками. Середня зарплата у державі становить близько 24,5 тис. грн, однак окремі держслужбовці, судді та прокурори отримують у кілька разів більше — від 60–100 тис. грн у топових держорганах до 430 тис. грн на місяць у судах. Пенсії суддів сягають 390 тис. грн, прокурорів — 219 тис. грн, що в десятки разів перевищує середню пенсію по країні (5,8 тис. грн).

Тож в Україні така ж проблема: чиновники створили власний вимір, який підтверджує їхню значущість та незамінність. Тому ліцензування, довідки, дозволи, реєстрації — значна частина бюрократичного світу, який заважає розвиватись бізнесу але допомагає комфортно жити численним бюрократам. І те, що стратегічно важливий завод Rheinmetall в Україні досі не відкрився, чиновників хвилює мало: хай там як, свою зарплату і пенсію вони отримають

Перемогти бюрократію, щоб перемогти у війні

Реальність така, що бізнес та ініціативні люди здатні самостійно створювати доступні товари, нові технології та робочі місця. Для цього потрібна лише одна умова — свобода від бюрократичного тиску.

Доки гори паперів та нескінченні погодження залишаються головною перешкодою для інвесторів (українських чи іноземних), ми не зможемо перемогти ні в економічному, ні у воєнному протистоянні. Бюрократія — це той фронт, де Україна та весь західний світ можуть зазнати поразки ще до початку вирішальної битви. Якщо ж вдасться зруйнувати ці паперові мури, перемога над східними деспотіями стане неминучою, а економічне процвітання — реальним.

1 липня 2025 року на засіданні Ради Федерації професійних спілок України (ФПУ) обрали нового голову. Ним став Сергій Бизов. «Рядова подія» — подумає більшість читачів. Але насправді — це політичний нонсенс. Він відкриває скриньку Пандори, наповнену складними питаннями про реванш росії та програну боротьбу за один із найпотужніших активів у країні.
Якщо читач не в курсі, то ФПУ — це не якась там «громадська організація». Це гігантська структура, до бюджету якої щомісяця надходять кошти 4 мільйонів працюючих українців. Вона володіє десятками санаторіїв, готелів та офісних будівель по всій країні. Сумарна цінність активів оцінюється мільярдами гривень.

І тепер цю структуру очолила людина з, м’яко кажучи, непрозорим минулим, чия біографія тісно пов’язана з проросійською партією ОПЗЖ. Ми розібрались, хто такий Сергій Бизов, як він отримав найвищу посаду у ФПУ та які ризики це несе для держави.

Сергій Бизов — почесний «ветеран лазні»

Один з ключових елементів публічного образу Сергія Бизова — його статус учасника бойових дій та військовослужбовця. В умовах війни це потужний інструмент для завоювання суспільної довіри. Проте документи, що є в нашому розпорядженні, малюють зовсім іншу картину.
Згідно з офіційною відповіддю Головного управління Національної гвардії, Сергій Бизов був прийнятий на військову службу за контрактом 3 травня 2024 року. Його посада — суто тилова: «начальник лазні — електрик» у військовій частині 3057.
Прослуживши понад рок, 19 травня 2025 року Бизов звільнився у запас. При цьому, як зазначається в документах, жодних підтверджених про його участь у бойових діях або перебування в районах їх ведення немає.
Ба більше, під час своєї «служби» Бизов вів активну профспілкову та політичну діяльність. Він організовував мітинги в Києві (зокрема 26 березня 2024 року біля готелю «Дружба»), продовжував очолювати «Всеукраїнську профспілку захисників України» та навіть входив до Наглядової ради ПрАТ «Укрпрофтур». Серед наших читачів чимало військовослужбовців, і вони зрозуміють: справжню роботу захисника неможливо поєднувати з іншою — тим паче з такою активною громадською діяльністю.

Ба більше, це є прямим порушенням законодавства:
Стаття 11 Закону «Про Національну гвардію України» вимагає від військовослужбовців на час служби зупиняти членство у профспілках.
Закон «Про акціонерні товариства» забороняє військовослужбовцям бути посадовими особами, зокрема членами наглядових рад.
Ці факти стали підставою для розслідування ДБР. Як випливає з документів, до ДБР було подано заяву про злочин, вчинений Бизовим як військовослужбовцем. Справа зареєстрована і перебуває в роботі.

Бизов — агент Медведчука та гібридний солдат Кремля

«Військова кар’єра» — не єдина суперечлива сторінка біографії Бизова. Його політичний шлях веде прямо до проросійських сил, розбудованих в Україні Віктором Медведчуком. Саме Медведчук, виконуючи пряму настанову свого кума, очолював всю антиукраїнську роботу в Україні: на політичному, культурному та громадському рівнях.
Відомо, що Бизов тривалий час працював у лавах партії «Опозиційна платформа — За життя»: він обіймав посаду заступника начальника виконкому Дніпровської обласної організації.
Згідно з даними Clarity Project, у 6-му та 7-му скликаннях Верховної Ради він був помічником народного депутата Дмитра Шпенова, відомого своєю роботою з Партією регіонів та Опоблоком. Шпенов, зокрема, голосував за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року та підтримував окупацію територій Донбасу.
Дуже сумнівно, що з таким бекграундом Биков раптово «перевиховався», змінив політичні переконання і став активним проукраїнським діячем. Путінсько-Медведчуківська «голка» тримає занадто міцно, адже все замішано на грошах та кланових зв’язках.
Тому буде не дивно, якщо найбільшу профспілкову організацію України «раптом» почнуть використовувати для поширення проросійських наративів та впливу на трудові колективи в межах гібридних операцій рф. На жаль, росія дуже вправна в подібних справах і щедро їх фінансує.

Федерація профспілок України — мільярдний ресурс у руках людини Медведчука

Щоб зрозуміти, за що йшла боротьба, варто поглянути на активи, які тепер контролює Бизов. Це колосальна матеріальна база:
56 санаторно-курортних об’єктів, якими ФПУ володіє через дочірнє підприємство АТ «Укрпрофоздоровниця».
20 готелів і туристичних баз.
Близько 50 офісних будівель у кожному обласному центрі.
Колосальні внески. Наприклад, лише профспілка залізничників збирає близько 38 млн грн на місяць.
Ця імперія роками була джерелом корупційних схем. Попередники Бизова, які, за даними наших джерел, лобіювали його обрання, є яскравим прикладом. Серед них, наприклад, ексголова ФПУ Григорій Осовий. Зараз він перебуває під домашнім арештом у справі про незаконне відчуження майна профспілок на понад 20 млн грн.

Другий впливовий лобіст — Володимир Саєнко. 23 травня 2025 року він був засуджений Вищим антикорупційним судом до 4 років позбавлення волі за спробу підкупу суддів за 150 000 доларів. У вироку також фігурує незаконне відчуження будівлі бальнеолікарні у Києві.
Бизов повністю відповідає своїм «попередникам», адже сам є фігурантом справи про рейдерське захоплення однієї з профспілкових організацій. Це провадження об’єднане зі справою його соратника Саєнка.
Нові-старі політичні союзники
Що цікаво, діяльність Бизова підтримують не лише старі кадри ФПУ, а й відомі політичні сили. Ключовим союзником стала партія «Батьківщина» та її лідерка Юлія Тимошенко.
Саме Тимошенко створила у Верховній Раді «Міжфракційне об’єднання для захисту ветеранів», до якого увійшло близько 40 депутатів, переважно з опозиційних партій. Інформаційною та організаційною опорою цього об’єднання стала саме профспілка Бизова.
Цей альянс використовує «ветеранську» риторику для політичного тиску, організації акцій протесту та блокування урядових ініціатив. Показовим є блокування депутатами від «Батьківщини» законопроєкту №12374-д, який дозволив би АРМА передавати арештоване майно (зокрема, санаторії ФПУ) на потреби реабілітації військових та ветеранів. Таким чином, публічно виступаючи «за ветеранів», ця політична група блокує реальні механізми допомоги їм, захищаючи корупційні інтереси навколо активів ФПУ.
І це — лише факти, які лежать на поверхні. А скільки «договорняків» та політичних зв’язків приховано від очей громадськості? Тож обрання Сергія Бизова головою ФПУ — це тривожний сигнал. Людина з минулим в ОПЗЖ, фіктивною військовою біографією та кримінальними провадженнями у шлейфі очолила одну з найвпливовіших структур країни.
Ризиків багато. І мова навіть не про створення корупційних схем на мільярди гривень. Ми говоримо про загрози для національної безпеки. Адже не будемо забувати, що мільйони працівників — членів профспілок, є потужним мобілізаційним ресурсом. І ФПУ через своїх функціонерів може напряму впливати на їх думки, бачення ситуації, дії. В цих умовах ворог може перетворити профспілки на потужний інструмент для дестабілізації України зсередини.

Тому вже зараз важливо:

1. Негайно дати правову оцінку фактам фальсифікації військової служби Сергієм Бизовим, законності отримання ним статусу УБД та його зв’язкам із проросійськими силами.
2. Скликати позачерговий з’їзд ФПУ для скасування результатів виборів, які відбулися з порушеннями та під тиском корумпованих кланів.
3. Публічно засудити використання статусу захисника України «ряженими» та самозванцями, які дискредитують справжніх героїв війни.
4. Припинити будь-яку співпрацю з маріонетковими структурами Бизова та засудити спроби політизувати ветеранський рух заради власних інтересів.

Якщо не зупинити цей процес зараз, завтра ми можемо отримати потужний внутрішній фронт, керований з москви, і повторити сценарій 2013 року. Але цього разу — на значно більшій території країни.

ЗАСТУПНИК МІНІСТРА МОЗ ЄВГЕН ГОНЧАР — АГЕНТ ФСБ ЧИ КОРУМПОВАНИЙ ЛОБІСТ «НАРКОТИКА ДЛЯ БІЙЦІВ»?

МОЗ України під прикриттям піклування про хворих — системно знищує боєздатність ЗСУ? Хто стоїть за масштабною наркотизацією фронту та «сірою» схемою поширення опіоїдів (Налбуфін) серед військових? У центрі скандалу — заступник міністра охорони здоров’я Євген Гончар.

---

«Налбуфін» — нова бойова зброя ворога? Як Мінздоров’я підсаджує ЗСУ на «опіоїд для бідних» (Налбуфін)

Замість підтримки армії — системне підривання її бойового духу та здатності чинити спротив. Так виглядає діяльність МОЗ та його заступника Євгена Гончара, який усіма силами відстоює легкий обіг Налбуфіну — синтетичного опіоїду з високим потенціалом викликати залежність уже після кількох ін’єкцій.

У прифронтових госпіталях та військових підрозділах препарат колють щодня. Продається — майже безконтрольно. 99,9% упаковок за 2024 рік — поза системою електронних рецептів. Тобто, через «папірці», які не відстежуються, не контролюються й не фіксуються державою.

Фактично, йдеться про масштабне підсаджування солдатів на наркотик, що знижує їхню бойову ефективність, реакцію та критичне мислення. У бойових умовах — це вирок.

---

Седативний ефект + залежність = бойова небоєздатність. Хто за це відповість?

Синдром відміни Налбуфіну за описами військових лікарів — це справжнє пекло: безсоння, панічні атаки, нудота, ломка, як при героїні. Ветерани, які вижили після фронту, сьогодні не можуть вижити без нової дози. Це — наркотик з ампули, легально схвалений МОЗ.

Усе це стало можливим завдяки позиції заступника міністра Євгена Гончара, який, попри застереження медиків, блокує визнання Налбуфіну наркотичною речовиною, що підлягає суворому обліку (як морфін чи фентаніл).

---

Хто лобіює «опіоїдний геноцид»? Сліди ведуть у МОЗ

На внутрішній нараді Міністерства охорони здоров’я Гончар відстоював вільний обіг препарату, посилаючись на «турботу про онкохворих цивільних». Це виглядає як цинічна маніпуляція: Налбуфін не входить до жодного протоколу лікування хронічного болю МОЗ і не зручний для домашнього використання. Зате зручний для відкатів, нелегальних продажів і залежності в армії.

---

2,8 мільйони доз у рік. Але тільки 794 — офіційно. Решта — в сірій зоні

Цифри говорять самі за себе. Понад 2,8 млн доз продано — лише 0,03% видано через офіційну систему е-рецептів. Усе інше — в тіні. Це фармацевтична мафія, яка годується за рахунок життя солдатів.

---

«Гончар працює проти армії». Його пов’язують з фармацевтичними схемами та саботажем оборони

Євген Гончар — людина з довгою історією скандалів. Він уже раніше просував постанови, які позбавляли військових важливих соціальних виплат. За словами активістів, лише завдяки втручанню Оксани Корчинської та Героя України Олександра Порхуна вдалося зупинити його ініціативи.

Сьогодні медики публічно вимагають зняти з Гончара бронь і відправити його на фронт, аби на власному досвіді відчути наслідки «турботи», яку він просуває.

---

️‍♂️ Корупціонер? Саботажник? А може, агент ФСБ?

Корупція, фарммафія, підрив обороноздатності… Це вже не просто службова недбалість. Це — системна диверсія проти української армії.

Цілком логічним виглядає запитання: чи не є заступник міністра Гончар — агентом ФСБ, який діє через фармацевтичні канали? Відомо, що саме через корупціонерів Росія часто впроваджує свої інструменти впливу.

Мовчання міністра охорони здоров’я на тлі цієї ситуації — теж відповідь. Чи вся команда МОЗ грає на боці ворога?

---

Один дзвінок може зупинити нарко-зраду

Активісти закликають писати і телефонувати заступнику міністра Євгену Гончару, вимагаючи негайно внести Налбуфін до списку наркотичних засобів (Постанова №770). Інакше — вимагати його відставки та відкриття кримінальної справи.

Бо в тилу, де мають рятувати солдатів, сьогодні їх знищують. Укол за уколом.

14 червня 2025 року в центрі Києва відбулась подія, так званий Марш рівності 2025, яка призвела до загострення геополітичних ризиків для України. Спроба проведення ЛГБТ-параду, відомого як «Марш рівності», тривала лише близько 30 хвилин. Але її негативні наслідки будуть довготривалими. Проаналізуємо, що сталося цими вихідними у столиці.

Марш рівності 2025 тривав пів години

Попри заборону військової адміністрації, міська влада Києва (КМДА) якимось чином дала дозвіл (хоча не мала на це права) на проведення акції. Для забезпечення порядку в районі станції метро «Театральна» залучили значні сили Київської поліції. Як розповідають очевидці, вулицю Богдана Хмельницького перекрили важкою технікою (більше 100 одиниць), а периметр охороняли кілька батальйонів екіпірованих місцевих правоохоронців. Саму станцію метро закрили для входу та виходу для звичайних громадян.

У результаті, близько сотні ЛГБТ-активістів (серед яких були й представники іноземних посольств) змогли вийти на вулицю. Але Марш рівності 2025 був недовгим. Молодь, ветерани, поранені військовослужбовці — молоді представники традиційних спільнот України — активно протидіяли цій акції, і не допустили повноцінної «райдужної» ходи у центрі столиці.

Однак навіть за ці 30 хвилин учасники ЛГБТ Маршу рівності 2025 встигли зробити головне — створити велику кількість фото- та відеоконтенту. І це дуже допомогло московській пропаганді, яка спотворює образ України в західних ЗМІ та соцмережах.

«Невинні» світлини Маршу рівності 2025 стали інформаційною зброєю

Створені під час ЛГБТ-акції матеріали миттєво поширилися західними, зокрема американськими, соціальними мережами. Картинка, яку там побачили, суттєво відрізнялася від реальності: короткий локальний захід подавався як масовий та масштабний ЛГБТ-парад, що охопив всю столицю України.

В результаті Кремль отримав ідеальний матеріал для просування своїх брехливих тез. Витрачаючи мільярди на дезінформацію, російські спецслужби доносять до консервативної частини американського суспільства та політикуму меседжі про те, що Україна — це «лівацький проєкт Байдена», де «ЛГБТ-прапор у кожному вікні», а в ЗСУ нібито воюють переважно представники ЛГБТ-спільноти.

Вже зараз найняті російськими спецслужбами боти активно залишають коментарі під фото і відео. Основний меседж: «у рф багато недоліків, але такого там точно немає».

Багатьом українцям важко уявити наслідки цього. США здається далекою країною, і думка пересічного американця нас начебто не цікавить.

Проте все набагато складніше. Через такі матеріали й особливості їх подачі московські спецслужби продовжують формувати образ ліво-ліберальної України: «комуняцької», «штучної», «наповненої геями та противниками традиційних сімей».

Чому це небезпечно?

Подальша військова та фінансова допомога Україні значною мірою залежить від позиції консервативних і християнських кіл у Конгресі та Сенаті США. Інформація про подібні акції, подана під правильним для ворога кутом, зміцнює їхні сумніви та ускладнює ухвалення життєво важливих для нас рішень. Як наслідок — менше зброї, менше розвідданих, більше втрат на фронті.

Тож дії КМДА та Київської поліції — це не про рівність та про толерантність. У такому світлі їх потурання ЛГБТ пропаганді можна розцінювати як недалекоглядні або навіть провокаційні дії. Люди, які дозволили провести так званий ЛГБТ Марш рівності 2025 у Києві, створюють прямі загрози національній безпеці України. Виникає логічне запитання до керівництва Києва та столичної поліції: чи було усвідомлення цих ризиків?

Не «боротьба за рівність», а небезпечна політична сила

Сучасний ЛГБТ-рух — це не стільки про захист прав гомосексуальних людей, скільки про просування радикального лівого політичного порядку. Цей рух, що часто фінансується з-за кордону через систему грантів, має на меті кардинальну перебудову суспільства.

І мова тут не про рівність всіх людей у суспільстві. ЛГБТ-спільнота натомість хоче бути «кращою» і більш привілейованою. Ось, наприклад:

• Вони вимагають терпимості до себе, але самі часто нетерпимі до тих, хто з ними не згоден. Якщо хтось висловлює іншу думку, його намагаються змусити замовкнути та зіпсувати йому репутацію (це називають «культурою скасування»).
• ЛГБТ-рух цілеспрямовано атакує те, що є основою суспільства: сім’ю, релігію, патріотизм та культуру. Вони кажуть, що головна мета — переконати всіх, що біологічна стать (те, ким ти народився — чоловіком чи жінкою) не важлива, а є лише роллю, яку можна обирати.
• Це не громадський рух, а політична сила з великими грантовими грошима, власною символікою та впливовими людьми у владі й медіа. Їхня мета — встановити свої правила і контролювати, що суспільство вважає нормою у стосунках.

Тож цілком можна очікувати, що кінцевою метою цієї ідеології є скорочення народжуваності та депопуляція. Таке неможливо реалізувати в державах із сильним національним урядом та здоровими суспільними традиціями. А от в ситуації, коли серед представників влади багато відвертих колаборантів, цілком можна впровадити таку модель. І ми бачимо активні спроби.

Тож ЛГБТ Марш рівності 2025, який пройшов 14 червня в Києві — це тривожний сигнал. Через недалекоглядність місцевих чиновників та активність невеликої групи жадібних до грантів людей Україна ризикує отримати серйозні проблеми на міжнародній арені. В умовах повномасштабної війни, коли кожен снаряд і кожен долар допомоги на вагу золота, такі «інформаційні подарунки» ворогу є неприпустимою розкішшю.

Варто подякувати молоді та ветеранам, які своїми рішучими діями не дозволили ситуації розвинутися в повномасштабну ходу — адже вона мала б ще гірші наслідки. А суспільству та владі треба зробити правильні висновки. Бо ціна помилок на інформаційному фронті вимірюється життями наших воїнів.

В Києві, за допомогою агентів ФСБ в КМДА та Київській поліції готують чергову спробу дискредитації України перед консерваторами США — так званий «Марш рівності», організований ЛГБТ агентами.

Але це не «хода рівності». Це спецоперація, вигідна ворогу. І вона має на меті зірвати голосування в Сенаті США санкцій проти рф, ініційованих сенатором Ліндсі Гремом (і це в умовах, коли йде боротьба за голос кожного консерватора!).

Нам кажуть про «права» і «толерантність», але за цими словами ховається гібридна атака, організована спецслужбами ворога. І ось чому ми повинні стати на захист та висловити свою незгоду в суботу, 14 червня о 9.00, в Києві, на Майдані незалежності.

Розглянемо причини, чому марші рівності та пропаганда ЛГБТ вигідні нашим ворогам:

1. Ризик втрати підтримки консервативних кіл на Заході

Ключовим фактором виживання України є стабільна військова, розвідувальна та фінансова підтримка Заходу. Ця підтримка не є монолітною і залежить від складної політичної гри. Російська пропаганда докладає значних зусиль, щоб представити Україну не як жертву агресії, а як інструмент «ліберального глобалізму». За даними американської розвідки, росіяни щороку витрачають на пропаганду саме у США понад 2 мільярди доларів. Мета цієї стратегії — відштовхнути від нас консервативні та республіканські сили, які мають значний вплив на політику в США — особливо зараз.

Проведення так званого маршу рівності у воюючій столиці дає російським інформаційним військам ідеальний візуальний матеріал. Кадри з маршу будуть використані для підтвердження тези, що Україна займається не захистом національних інтересів, а просуванням суперечливого соціального устрою. Навіть, якщо на марш вийде 5 людей, для медійної картинки цього буде досить. Консерватори «завдяки» пропаганді й так переконані, що України не існує, а на нашій території живуть геї, лесбіянки та ліваки. А вдала «нарізка» кадрів лише посилить це переконання.

Це ускладнить роботу українських лобістів з такими політиками, як сенатор Ліндсі Грем та іншими консерваторами. А  їх голоси критично важливі для ухвалення нових пакетів допомоги та санкцій проти РФ. Тож питання не лише в моральній оцінці маршу, а в його політичній доцільності в момент, коли кожен голос союзника має значення.

2. Демографічна криза: зміщення фокуса з ключового виклику для виживання нації

Україна переживає найглибшу демографічну кризу в новітній історії. Війна, міграція та низька народжуваність ставлять під загрозу майбутнє нації в довгостроковій перспективі. Будь-яка державна політика та суспільна дискусія сьогодні мають бути сфокусовані на програмах підтримки сім’ї, стимулювання народжуваності та повернення біженців.

Натомість, ідеологія ЛГБТ та маршів рівності розглядають традиційну модель сім’ї як одну з багатьох і не пріоритетну. Тобто, іде масова пропаганда проти сім’ї та народжуваності.

Так, у нас свобода, і кожен має право на особистий вибір: в тому числі сексуального партнера. Але виносити це право на національний рівень у час демографічної прірви — контрпродуктивно. Це відвертає увагу та ресурси від головного завдання — фізичного збереження та відтворення українського народу.

3. Політика заміщення: потенційна загроза зміни етнокультурного балансу

Частина експертів та активістів, що підтримують ЛГБТ-рух, одночасно просувають ідею вирішення демографічної кризи шляхом масової лібералізації міграційної політики. Пропонується залучення мільйонів трудових мігрантів з країн Азії та Африки. Це люди з переважно низькими соціальними потребами й традиційно великими сім’ями. Народжувати понад 5 дітей для них — норма, навіть в умовах тотальної бідності.

Якщо розглядати ці два тренди разом — зниження соціального значення традиційної сім’ї та відкриття кордонів для масової міграції — виникає обґрунтоване занепокоєння. В перспективі 20-30 років така політика кардинально змінить етнічний та культурний ландшафт України.

Українці ризикують стати меншиною на своїй землі. І це не теорія змови, а цілком реалістичний сценарій. Варто лише проаналізувати демографічні та міграційні тенденції в країнах Західної Європи.

4. Дискредитація Збройних сил України

ЗСУ є символом національної єдності та опору. Спроби використання армії як аргументу в політичних чи ідеологічних суперечках — це небезпечна маніпуляція. Тому представники ЛГБТ, які використовують брехливу і нічим не підкріплену тезу про «масову участь геїв в ЗСУ», шкодять репутації справжніх захисників України.

І ось простий приклад. Беззаперечно, серед захисників є люди з залежностями. Припустимо, 0,5% від загальної кількості воїнів. Тоді можемо стверджувати, що в Україні «воюють наркомани»? Звичайно, ні. Це був би наклеп на образ і подвиг захисників.

 

Так само і з тезою про ЛГБТ. Коли активісти виокремлюють одну групу, вони, навіть ненавмисно, роблять те саме — підміняють універсальний і почесний статус Захисника України вузькою груповою характеристикою. В окопі людина є солдатом, а не представником спільноти. Акцентування на вторинних ознаках спотворює суть військової служби, перетворюючи її з національного обов’язку на політичний аргумент.

5. Знищення національної культури та ідентичності

Через кіно, що фінансується державою (Держкіно), через мистецтво та медіа нам нав’язують спотворений образ українця — безвольного, безстатевого, відірваного від коріння. Вони роблять з нашою культурою те саме, що зробили зі світовою. Згадайте новий фільм про Білосніжку з темношкірою акторкою. Це абсурд, заміна понять, наклеп на звичні образи. Саме так вони зруйнують і образ українця — сміливої, красивої й гідної людини. Саме так знищують образ традиційної міцної української сім’ї. Це культурне самогубство, нав’язане нашими ворогами.

6. ЛГБТ спільнота бреше про “значні донати для ЗСУ”

Представники ЛГБТ аргументують: під час їхніх «активностей» якісь люди ніби-то збирають багато коштів на ЗСУ. Таким чином вони намагаються легалізувати свої заходи та створити позитивні асоціації з ними. Ніхто правда не бачив ці збори і значних сум (хоча б 10 тис грн).

Підтримка Збройних сил — це спільна справа, яка показує нашу єдність. Але коли її починають використовувати як інструмент просування ЛГБТ ідеології — це стає небезпечним. Якщо за фінансову підтримку відкрито очікують політичних поступок або використовують її для просування інтересів лише однієї групи, це вже не благодійність. Це перетворюється на політичний маркетинг, що руйнує довіру і шкодить спільній справі.

Просуваються 2 брехливі і небезпечні для України тези:

• в ЗСУ воюють переважно представники ЛГБТ;
• представники ЛГБТ найбільше донатять на армію.

Обидві тези є 100% брехнею, яка вигідна московитам.

7. Підміна поняття рівності

Важливо розібратися, що саме мається на увазі під словом «рівність». Якщо йдеться про рівність усіх громадян перед законом — вона вже гарантована Конституцією. Однак часто рухи за права меншин просувають ідею так званої «позитивної дискримінації», яка на практиці означає створення привілеїв для однієї групи шляхом обмеження прав інших.

Розглянемо простий гіпотетичний приклад: ухвалення закону про квоти, який зобов’яже кожне підприємство працевлаштовувати певний відсоток представників ЛГБТ. Це автоматично означатиме, що людина з такою ж або навіть вищою кваліфікацією, але без відповідної ідентичності, матиме менше шансів отримати роботу. Тож «рівність» для одних досягається шляхом прямої нерівності для інших. Запроваджувати такий підхід, що створює нові лінії розколу та несправедливості — вкрай небезпечно. І точно на руку ворогу.

Під час війни пріоритетами нації є єдність, обороноздатність та міжнародна підтримка. Будь-які дії, що створюють внутрішнє напруження, вигідні росії. Проведення «Маршу рівності» саме зараз створює дуже багато ризиків. Це не питання прав чи свобод, а питання національної безпеки та політичного прагматизму.

Тому варто було б висловити свою незгоду разом з іншими християнами та всіма небайдужими 14 червня о 9.00 на Майдані Незалежності. Наш обов’язок — донести до влади та суспільства думку, що в умовах війни важливі цінності, які нас об’єднують, а не знищують. Майбутнє України залежить від нашої здатності приймати мудрі та стратегічно виважені рішення.

Київська поліція за сприяння мера Києва Кличка побила дітей, які протестували проти проведення ЛГБТ фестивалю содомітів на Страсну П’ятницю.  Сором. Ганьба. Блюзнірство. Здавалося, багато моральних меж у столиці нашої країни порушено. Але те, що сталося на Страсну П’ятницю — перевершило навіть найгірші страхи.

Страсний тиждень. Період, коли кожен християнин схиляє голову в скорботі. Коли Син Божий був розіп’ятий заради нас — грішних, слабких, зневірених. Коли церква мовчить, дзвони не б’ють, серце завмирає. Але не цього року. У нашому місті цього року звучала не молитва, а пропаганда ЛГБТ.

Менти Кличка били дітей, захищали содомітів

З 18 квітня у Києві (якраз на Страсну П’ятницю), в муніципальному кінотеатрі «Жовтень» проходив ЛГБТ+ фестиваль Sunny Bunny. Тут демонструють фільми які пропагують «вільне кохання», розпусту, виродження.

Приміщення муніципального кінотеатру надав содомітам Кличко, який активно підтримує ЛГБТ рух та Московський патріархат. В Києві багато муніципальних приміщень безкоштовно використовує Московський патріархат або ЛГБТ активісти.

19 квітня до кінотеатру вийшли небайдужі активісти — переважно підлітки та юнаки. Вийшли без агресії: з українськими прапорами та християнськими і патріотичними гаслами. Було серед них і багато представників Братства.

Активісти прагнули провести акцію протесту проти показу кінопрограми «Квірчик», яка пропагує содомітські цінності серед неповнолітніх. Юнаки — і вони про це заявили офіційно — не планували жодних провокацій. Суто мирний протест, без агресії. Ніхто не мав з собою зброї.

Але київська влада підготувалась. Кілька десятків поліцейських, автозаки… І вже за кілька хвилин силовики самостійно спровокували сутички і почали проводити арешти. До автозаків потягнули понад 30 небайдужих дітей. А содоміти в той час продовжили демонструвати своє кіно. До них у поліції питань не виникло.

Московитські телеканали потирають руки

Це не випадковість. Це — демонстративне плювання в обличчя християнській моралі.

Осмислимо це ще раз: у кінотеатрі, що належить київській громаді, у самому серці міста, за сприяння мера Кличка почався ЛГБТ-кінофестиваль у Страсну П’ятницю. Просто в день розп’яття Христа. В день, коли небо саме мало б плакати.

І де ж були чоловіки, які б могли сказати «досить»? Вони — на фронті. Вони проливають кров під Херсоном і  Гуляйполем. Вони тримають оборону, поки тил гниє. Поки тут, у їхній столиці, дітям показують, що гріх — це нова норма.

Тож хто вийшов на вулиці замість них? Підлітки та юнаки. Так, недосвідчені, гарячі, щирі. Вони ще не вміють говорити дипломатично. Але в їхніх серцях — віра. І от саме цих небайдужих дітей, майбутній кістяк громадянського патріотичного суспільства, київська поліція скручує, штовхає об бетон і кидає до автозаків. Це та поліція, яка живе за наші з вами податки. Поліція, яка мала б захищати громадську мораль.

Це вже не «толерантність». Це — показова демонстрація: зухвалий виклик не просто нашому суспільству, а самому Богові. Як сатаністи колись плювали на ікони — так сьогодні це роблять київська влада та київська поліція.

І не треба казати, що це просто кіно. Просто фестиваль. Просто мистецтво. Хто справді вірить в таку наївність? Коли в країні війна, коли палають села і міста, а ми кожного дня ховаємо наших героїв — у центрі мирного міста дозволяють парад гріха. Та ще й у найсвятіші дні християнського календаря!

І як це виглядає зі сторони? Московитські телеканали вже потирають руки. Вони отримали ідеальну картинку: мовляв, у тилу панує «український Содом». Хіба це не те що вони хочуть показати своєму зомбованому населенню, а також “магівцяв” у США? Це ж і є частиною їх улюбленої пропаганди про «дегенеративний Захід». 

І хто працює їм на руку? Мер Кличко та київська поліція. Точніше — ті, хто прикривається словами «рівність» і «толерантність», але діє так, як вигідно москві. Хочуть вони того чи ні, вони стали інструментами московитської пропаганди.

Впринципі Кличку вже давно плювати на Україну. Для нього головне гроші. Корупція в Києві при Кличко досягла небачених масштабів, господарство міста розвалюється – метро руйнується, мости в аварійному стані, забруднення повітря досягло критичної межі, оточення Кличка регулярно потрапляє в корупційні скандали (подивіться численні розслідування Бігуса). В місті Києві засилля московського патріархату (безкоштовно використовують муніципальні приміщення), ЛГБТ пропаганди, корупціонерів та промосковських діячів таких як ректор Київської консерваторії ім. Чайковського.

Проти критиків київської влади Кличко використовує продажних блогерів. Блогером за викликом Кличка є алкоголік, содоміт та наркоман Поярков, який в стані алкогольного сп’яніння меле нісенітниці на підтримку корупції Кличка.

Показушним є “волонтерство” Кличка, яке широко висвітлюють за гроші в платних Телеграм каналах мільйонниках. При бюджеті міста Києва в більше ніж 2 млрд доларів на рік, Кличко раз на кілька місяців передає тій чи іншій бригаді кілька сот дронів. Причому, про це пишуть всі Телеграм канали мільйонники (звісно за гроші).

Чому Україну не любить Мага і Трамп?

Це питання, яке, напевне, ставив кожен другий українець, читаючи та переглядаючи заяви від представників влади США.

Але осмислимо ще раз. Зараз Сполученими Штатами керують релігійні та консервативні республіканці — члени потужної партії, яка має значну підтримку у суспільстві та виступає за християнські цінності і традиційні сім’ї.

Як більшість з цих людей — і політиків, і їх виборців — сприймає Україну? Як великий штучний ЛГБТ-проєкт, спрямований на винищення людей через поширення содомітських цінностей. Вони справді вірять, що в наших містах на будинках встановлені не жовто-блакитні, а веселкові прапори. Що паради содомітів відбуваються ледве не щодня. І що основна частина ЗСУ — це геї, які воюють не за державу, а за свої «цінності».

«Брехня!» — скажете ви? Так! Цю «картинку» сформували для американців московити, які щороку витрачають понад $2 млрд на пропаганду у США. Але хіба не ми допомагаємо ворогу створювати цей образ? Хто мовчки дозволяє проводити содомітські зібрання у воюючій країні? Хто дозволяє собі кричати про «рівність» або заявляє «нехай роблять, що хочуть»?

Тоді не варто дивуватись, чому толерантність американської влади до України близька до нуля. Ніхто не хоче допомагати країні «геїв та лезбійок». І провина тут — в тому числі й наша.

Коли Содом приходить у місто — поліція б’є дітей

З організаторами цього ЛГБТ «кінопоказу» все зрозуміло. Вони працюють на московитські гонорари, можливо мають посади в фсб. Але є питання до мера Києва. До Київської поліції. На кого працюєте ви чи ви просто корисні корупційні ідіоти? Які моральні цінності треба мати, щоб у важливі для християн дні дозволити це дійство, виділити для нього приміщення та ще й охороняти?

Важливе уточнення: такі «події» не проводять спонтанно. Їх планують заздалегідь. Тобто Київська міська влада ще кілька місяців тому бачила, в які саме дати содоміти хочуть проводити свій фестиваль. Кличко — а саме він дозволив цьому статись — чудово розумів, яке обурення це викличе в патріотичних українських християн. Він також чітко усвідомлював, що це добре продумана політтехнологія: влаштувати провокацію саме у Страсну п’ятницю і Велику суботу. І все одно мер зробив цей крок: він дозволив відбутись цій гріховній події. Свідомо. І таке з ним вже не вперше. Що це: робота на ворога чи утотожнення себе з представниками ЛГБТ?

Але чиновники мовчать. Тільки наші діти ще здатні вийти на вулицю і сказати: «Ми не згодні». Бо ті, хто мав би стояти попереду, — на фронті, у шпиталях. Або в могилах.

І в той час, як юнаки намагалися захистити честь нашої країни і нашої віри, їх повалили на землю і кинули в автозаки. Київська поліція — на боці розбещення і фсб?

Ті, хто мали б захищати наші традиційні цінності, наших дітей, нашу землю, замість цього б’ють тих, хто ще не зовсім зламався. Хто вийшов на вулицю з українським прапором, а не з райдужною ганчіркою. Їх — молодих хлопців, справжніх патріотів — скрутили і посадили в буси. А «борців за вільну любов» і виродження — провели до зали.

А що ж громадськість? Більшість людей промовчала. А вже в неділю зранку прочитають гороскоп і підуть святити паски до церков московського патріархату — лицемірно і безсоромно. Бо боягузи завжди радіють, коли б’ють не їх.

Скільки ще дозволятимемо цим «активістам» перетворювати наших дітей на розмазню? Вони ж не зупиняться. Сьогодні — кіно, завтра — шкільні програми з «гендерного різноманіття». А післязавтра?

Кінотеатр, який колись був місцем культури, тепер став домом для гріха. І влада подає це як «толерантність». Коли Христос помирає за нас, вороги у відповідь розвішують веселкові прапори. Це вже не просто гріх — це відкритий виклик Богу.