Категорія: pro_svit

Сьогодні часто можна почути фразу “світ правішає”. Я не впевнений на сто відсотків, що цей факт можна вже констатувати, проте не можна не визнавати очевидні “праві” тенденції, які сьогодні спостерігаються в більшості країн так званого вільного світу. Вільного – це дуже важливо, адже це відродження є природною реакцією на численні тоталітарні прояви неоліберального суспільства, які сприймаються людьми як загроза власній свободі або/та ідентичності.

При цьому, людина не завжди здатна чітко визначити та  артикулювати для себе ці загрози, що є цілком зрозумілим в умовах смислової дисперсності, властивої постмодерній добі. Втім, відсутність чітких визначень не скасовує  здатність людини відчувати загрозу на інших рівнях сприйняття та відповідно реагувати. Тому людина, яка цілком лояльно сприймає зовнішні сурогатні цінності, які їй пропонуються або прищеплюються пропагандою, недосвідомо відкидає їх щойно вони вступають у колізію з її природними цінностями. І не має значення, скільки тривав цей “режим лояльності”. Те, що витікає з природи, не може бути заміщене сурогатом. Іманентне перемагає завжди.

Сучасна людина – це homo mediaticus, продукт, сформований переважною мірою споживанням домінуючих у медійному просторі наративів. Її світогляд – синкретичне плато, завалене другорядним. Значна частина цих наративів перебуває у гострому конфлікті з природою людини. Найвідоміші – антинаталізм, перверсія, цензура політкоректності, культивування пересічі, секуляризація, релятивізм. Неприйняття або недостатньо натхненне схвалення більшості з них передбачає репресію – осуд, булінг, “скасування” etc. Ці практики дедалі частіше сприймаються як тоталітарні та викликають справедливе питання: “Чому я мушу підпорядковуватись цим законам, якщо вони такими не є?”. Момент виникнення цього питання є водночас моментом випадіння людини з наративної рамки, за ним починається період усвідомленого спостереження, критичного аналізу, далі – вибіркової рецепції і нарешті саботажу або відкритого протесту. Сотні мільйонів таких точкових “прозрінь” формують ґрунт, на якому виростають світоглядні, а відтак і політичні зміни, зокрема ті, про які йдеться. Паралельно з цим відбувається усвідомлення того, що ліберальні концтабори нічим не відрізняються від неліберальних. Всі концтабори – подібні і виконують однакову прикладну функцію – утримують та нищать тих, хто не подобається їх власникам. Також стає очевидним, що втеча від умовної самотності у всеосяжне небуття – не надто гарне рішення.

Найчутливіший організм світу – ринок – це вже збагнув, і крім “правих” політичних сплесків ми спостерігаємо поступове переформатування мейнстріму – від блогосфери до Netflix, який, схоже, вже не бачить зла в нормативності і не так прискіпливо підходить до інтерсекційного квотування. І це теж – свідчення перемоги природного над сурогатним.

Отже, як не дивно, але вбити людину в людині виявилися набагато складніше попри шалений глобальний вплив на неї. І зрозуміло чому: людина – це не демографічна одиниця, але результат тяглості. Тяглість забезпечується процесами, які  не підлягають перегляду, а перегляду з очевидними летальними наслідками й поготів. Наступ на іманентне провалився. Не так багато нині гарних новин, але ця – саме така.

Сергій Іванов 

Публіцист, інтерв`юер.

Що насправді відбулось в США? Від кого насправді залежний Трамп

Трансгендерна полуничка стала маркером світової політики. Чоловік за заборону абортів, жінка – проти. ЛГБТ-розвідник програв внутрішню кулуарну боротьбу за владу, маючи найкращі стартові позиції. Адепт штучного запліднення став головним світовим медіа-лобістом його противників. Людина, яку все життя супроводжують скандали з жінками важкої долі, але легкої поведінки, стає основною іконою консерваторів по всій планеті. Вибачте, що так багато про полуничку на початку, але інакше ви б не читали далі.

За великими перемогами і великими поразками не видно маленьких поразок і маленьких перемог, якими б важливими й показовими вони не були. Люди зазвичай просто не звертають уваги на них, сфокусувавши зір і розум на глобальних процесах. Але історія вчить нас, що тактика почасти перемагає стратегію. Вибачте за нуднуватий відступ, але інакше ви не зрозумієте, про що я в цілому, а далі, обіцяю. буде цікаво.

Отже, що трапилось в головній державі світу. А Сполучені Штати Америки такими, нагадаю, досі лишаються. Найбільша економіка (хай і ослабла за останні роки), найпотужніша армія (щонайменше у плані озброєння), найвпливовіша у світі культура («Болівуд» в Індіії та нігерійський «Нолівуд» таки не можуть вирватися з тенет своєї хай і великої, а проте обмеженої територіально аудиторії) і, мабуть, таки найсильніша віра. Віра в Бога, віра в себе, віра в свою країну, віра в свою місію на цьому світі.

Глобальна перемога радикального християнства як ідеології і глобальна перемога Дональда Джона Трампа як особистості. Водночас болюча тактична поразка радикальних християн, до якої Трампові байдуже – він принаймні це ніяк не коментує. Разом з тим болюча тактична поразка Трампа, до якої радикальним християнам не те, що байдуже – певно, вони з того можуть і зловтішатися, бо показали ключовому політику світу те, що він залежний від них не менше, ніж вони від нього. А певно і більше.

Сперше про тактичну поразку радикальних християн. Штат Міссурі під час рефендуму в один день з виборами скасував заборону абортів. Треба розуміти, що Міссурі – це серце Америки. Серце правої реднеківської Америки і серце Америки в цілому. Батьківщина першого президента Джорджа Вашінготна – батька-засновника цієї політичної нації. Батьківщина Марка Твена, який для багатьох американців щось на зразок Тараса Шевченка для нас. Штат посеред континенту, який єдиний межує аж із восьмома іншими штатами водночас. Спершу це була французька колонія, продана американцям згідно Луїзіанського договору. Колонізована етнічними німцями, котрі і зараз переважно ідентифікують себе саме німцями, а не американцями (близько 70% населення). Проте це не ті німці-католики, котрі тікали від переслідувань, а протестанти-лютерани, що поїхали через півсвіту в пошуках кращої долі.

Себто авантюристи по натурі своїй. Переважно фермери – цей край і досі аграрний. Міссурі – штат, де відбулося найбільше боїв в часи Громадянської війни. Ту війну, як ми пам‘ятаємо, виграла Північ, проте аграрії Міссурівщини, котрі стояли на правих позиціях Півдня, настільки героїчно оборонялись, що їм дозволили, аби заспокоїти, ще тривалий час легально використовувати рабовласницький лад. Міссурі також батьківщина надзвичайно впливової і популярної в світі християнської течії харизматства. Концепція Сходження Святого Духа і відповідного енергійного богослужіння. Вона, до речі, виникла не в п’ятидесятницькій деномінації, як прийнято у нас вважати, а спершу якраз в лютеранській церкві.

Проте поширилась світом саме завдяки п‘ятидесятниками. Зараз чимало американців декларують себе католиками-харизматами або навіть православними харизматами, але про це іншим разом. Отже, ультрахристиянський республіканський штат скасовує заборону абортів. М’яко кажучи, дивно. Трамп мовчить. Очевидно, йому це не болить. Тим паче, його дружина Меланія Трамп, котра знову стає першою леді, в одному з останніх інтерв’ю заявила, що вона власне кажучи і не проти абортів.

Тактична поразка Трампа. Північна Кароліна. Заможний край на Атлантичному узбережжі. Один з кількох «хитких» штатів, що частіше «хитається» в сторону демократів. При тому, що теж ультрахристиянський. В тому насправді нема нічого дивного. По-перше, фактор особистості. Тут народився, жив, помер і був похований після почесного прощання в Капітолії у Вашінгтоні (вперше в історії США відбулась така церемонія вшанування релігійного діяча) певно найвпливовіший проповідник XX і початку XXI століть Біллі Грем. Тут він і проводив фактично весь свій час, крім своїх турне із закликами людей присвятити своє життя Ісусу Христу, які сам Грем називав не інакше як «хрестовими походами». Більшу частину свого життя аж до смерті Біллі Грем був членом Демократичної партії. Щоправда, двічі не підтримував її кандидатів в президенти. А підтримував республіканця Річарда Ніксона, але ще раніше – виступив проти кандидатури Джона Кеннеді, мовляв, той католик, а президентом протестантської країни має бути протестант. Після перемоги Кеннеді не мстив авторитетному лідеру громадської думки, що заважав йому перемогти, а навпаки запросив його пограти разом в гольф. Згодом вони потоваришували, Грем визнав свою помилку і до кінця життя (а прожив він, на хвилинку, 99 років) був палким лобістом міжконфесійного діалогу між різними деномінаціями християн. Себто борцем із схизмою.

Повертаючись до теми правого християнства і політичної культури в ЗСА – З‘єднаних Стейтах Америки – так ця держава називається українською у допостишевському правописі, який так ненавиділа Ірина Фаріон, тому в її світлу  пам’ять називатиму так. Та і ЗСА звучить майже як ЗСУ, що теж приємно. Відпочатку саме Демократична партія, а не Республіканська, стояла на більш правих позиціях. Перший лозунг Демпартії звучав так: рабство – основа демократії. А проте в світі немає нічого постійного, бо він, за Анаксімандром, всихає і затоплюється водою… Остаточно лівою Демократична партія ЗСА стала лише, відколи Барак Обама виграв праймеріз у 2008 році. Тому нема нічого дивного, що Грем був демократом.

Але Біллі Грем вартує окремої розмови, повернімось в багатостраждальну Північну Кароліну. Якщо минулі вибори там виграв Джозеф Байден і це стало одним з ключів до його перемоги, то нині навпаки – блискуча перемога Трампа і республіканців на виборах до Конгресу і Сенату. Одначе, це один з 11-ти штатів, де водночас були вибори губернатора. І республіканський кандидат Марк Робінсон, давній соратник Трампа, за якого новий старий президент палко агітував, з тріском програє ці вибори.

Чому так? Радикальні християнські огрупування не лише Північної Кароліни, а всієї Америки, публічно закликали Трампа відмовитись від підтримки Робінсона. Перш за все, позаяк цей кандидат не підтримує повну заборону абортів – раніше підтримував, до речі, але змінив свою позицію незадовго до виборів, очевидно, щоб сподобатися лівуватому виборцю. Крім того, напередодні всенародного волевиявлення із Робінсоном трапився страшенний скандал із сексуальним забарвленням. Як не дивно, в головній державі світу люди настільки старомодні, що досі користаються форумами для спілкування між собою.

На найпопулярнішому форумі Північної Кароліни акаунт @mlsoldr (не знаю, що це значить, soldier, себто солдат, пишеться інакше) постійно пропагував порнографію із трансексуалами, зокрема писав, що природа не є досконалою, а найкрасивіші люди на світі, з його слів, це чоловіки, котрі позбавили себе геніталій. Уся ця риторика викликала різке обурення з боку духовенства і батьківських комітетів (всі ж розуміють, що обмежити дітей від перегляду контенту 18+ в сучасному не можливо). Хтось з батьків звернув увагу на те, що дата народження в акаунті @mlsoldr і роки його служби у війську (так, і в армії не всі святі) співпадають з відповідними роками в біографії Марка Робінсона, розповіли це журналістам. І те, що це саме він, було фактично доведено. Кандидат у губернатори заявив, начебто це фейк, подав до суду зокрема на CNN, але довести протилежне так і не зміг… Тут Робінсону згадали і те, як десять років тому він сам (!) називав себе «чорним нацистом» і в інтерв’ю  розповідав цей добрий чорношкірий чоловік, як мріє «купити декілька білих рабів». А праві американці це переважно, все ж, люди білої раси. Менше з тим, Трамп не зрікся старого соратника. Радикальні християни показали, що з ними треба рахуватися: показово завалили цього кандидата, водночас голосуючи за республіканців в обидві палати парламенту і власне за Трампа як кандидата в президенти на противагу лівацькому порядку денному від Каммали Харріс.

Якщо дивитись ширше на всі ці процеси, не варто забувати, що радикальні християни на етапі праймеріз Республіканської партії більше симпатизували спершу губернатору Флориди Рону Десантісу, а затим колишній губернатору Південної Кароліни (це сусідні штат із згаданою вище Північною, раптом хто не знає) Ніккі Хейлі. Почасти не соромлячись різних висловлювань на адресу Трампа з приводу його пригод із повіями, дружби з геями, котрі це декларують (про це пізніше) і т.д. Але так склалась кон‘юнктура, що іншого кандидата у радикальних християн більше не було. Або переможе ворог, або ситуативний друг. На минулих виборах 2020 року праймеріз у республіканців не було, бо згідно політичної традиції ЗСА, праймеріз не проводять, якщо нв другий термін кандидує чинний президент від цієї партії, котрим відповідно і був Трамп. А на позаминулих в 2016-му, коли той вперше був обраний, радикальні християни до останнього (поки той не програв праймеріз, ставши другим) підтримували Теда Круза, нині переобраного сенатором від Техащини. Тед Круз сам радикальний християнин, якого згодом переконували підтримати ті, хто вилетів з праймеріз, маючи четверту і третю позицію в них – Джеб Буш (молодший брат того самого) і Марко Рубіо.

Так, той самий Марко Рубіо, що тепер очолить Державний департамент – ключову структуру в ієрархії ЗСА (живих повноважень менше навіть у віце-президента). І тут знову, вибачте, про секс. Точніше про його роль у політиці. Ще за два дні до заяви Трампа про те, що Держдепартамент очолить саме Рубіо, ЗМІ, посилаючись на оточення старого нового президента, називали головним претендентом Річарда Греннела, давнього і близького соратника Трампа, керманича Національної розвідки часів його першого президентства. Але є нюанс, який страшенно не сподобався радикальним християнам. Греннел – гей. Тут мова не про його особисте життя (в ліжко там заглядати не прийнято), а про те, що він це декларує і часто в інтерв’ю розповідає про свого цивільного чоловіка. І Трамп фактично здає старого побратима, бо має сумний досвід, що діватися від радикальних християн йому вже нікуди. Бо чітко розуміє, що без них він не переміг би. Пам’ятає сумний досвід згаданої вище Північної Кароліни. Та й паралельний процес: лідером республіканської більшості у верховну палаті парламенту за підтримки ультрахристиянських спільнот став Джон Тун, хоча особисто Трамп підтримував іншу кандидатуру – Джона Корвіна, ще одного старого соратника.

Тому зараз вже чітко видно, що президент головної держави світу абсолютно залежний від радикальних християн та їхньої світоглядної концепції. І це гратиме ключову родь не лише в американській, а й у світовій політиці. Певно, це шлюб з розрахунку. Проте і такі шлюби бувають навдивовиж надійними і тривають багато років. Але як воно буде далі – ми не знаємо. На все воля Божа. Забув про штучне запліднення, яке для для багатьох радикальних християн теж токсична тема. Його палким адептом і практиком є неймовірно впливовий принаймні на цьому етапі Ілон Маск, батько дванадцяти дітей, один з синів якого нещодавно здійснив трансгендерний перехід. Маск засудив поведінку сина, принаймні на людях, бо розуміє, що без підтримки радикальних християн бути реальною владою в ЗСА вже не можливо.

Андрій Лозовий,

художник, літератор, народний депутат VIII скликання, член Парламенської Асамблеї Ради Європи (2015-17)