Тамплієри: як Орден тамплієрів став найвпливовішим у Європі
Тамплієри, або монахи-воїни — трішки незвичайне поєднання. Але у часи Середньовіччя існував Орден тамплієрів, які дали обітниці бідності, цнотливості та послуху. Ці лицарі носили білі плащі з червоним хрестом, які стали їх символами. Найцікавіше, що орден виник не для розширення імперій або завоювань. Він був створений після Першого хрестового походу з метою охорони паломників на небезпечному шляху до святого міста Єрусалиму.
Ідея створення Ордену: як починалась історія легендарних тамплієрів
Історія Ордену починається у 1119 році. Саме тоді французький лицар Гуго де Пейн разом зі своїми побратимами вирішив заснувати братство з метою захисту християнських паломників. Назву «тамплієри» для себе вони обрали невипадково, адже присвячена вона Храму Соломона (Temple of Solomon), який стояв колись у Єрусалимі. На початку своєї діяльності орден був досить скромним. До його складу входили дев’ять лицарів, які не мали майна, їли просту їжу, спали у військовому спорядженні.
Історія зберегла їх імена: Гуго де Пейн, Годфруа де Сент-Омер, Андре де Монбар, Жоффруа Бісоль, Пайян де Монвідьє, Аршамбо де Сент-Аман, Гондемар, Росаль, Годфруа.
Вже через 9 років, у 1128 році, Папа Римський Євгеній ІІІ затвердив орден офіційно. Святий Бернард Клервоський написав статут для нього, оскільки бачив у тамплієрах ідеальне поєднання військової сили та духовної служби.
Безпосередньо сам орден тамплієрів складався з трьох основних груп:
- лицарів — осіб шляхетного походження, воїнів зі зброєю;
- сержантів — зброєносців, управителів, охоронців, простих служителів;
- священників — духовних наставників ордену, підпорядкованих Великому магістру.
Абсолютно всі члени ордену — навіть слуги — складали чернечі обітниці. Тамплієри мали особливий девіз: Non nobis, Domine, non nobis, sed nomini tuo da gloriam, що означав «Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму слава». На гербі ордену були зображені двоє лицарів на одному коні, що символізувало братерство та бідність.
Воїни та монахи: унікальність Ордену тамплієрів
Тамплієри мали не лише військову місію, але й були водночас монахами. Вони жили у строгості, не мали власного майна і чимало годин протягом дня проводили у молитвах. Вони взагалі не шукали багатства, але парадоксальним чином їх орден став символом фінансової сили та неперевершеної могутності.
Репутація захисників віри, а також заступництво Папи Римського стали основою для отримання великих пожертв від монархів, шляхти та звичайних вірян. Таким чином тамплієри отримали у власність землі, замки, виноградники тощо. Вони були звільнені від сплати податків та мит. Так поступово з бідних захисників паломників тамплієри перетворилися на потужну міжнародну спільноту, яка володіла величезними ресурсами, політичним впливом та передовими економічними інструментами.
Розвиток міжнародної мережі та логістики
Орден створював спеціальні укріплені осередки — командорії. Вони функціонували як військові бази, адміністративні центри та фінансові установи. Поступово вони почали з’являтися по всій Європі, в тому числі у східній її частині. Завдяки цьому була утворена потужна мережа, яка значно полегшувала військові пересування та фінансові операції.
Кожна командорія була самостійною одиницею. Втім вона підпорядковувалась центральному керівництву ордену. Задачею командорії було забезпечувати злагоджену роботу всієї мережі.
Вплив тамплієрів на розвиток сучасної банківської системи
Цікаво, що саме тамплієри стали рушійною силою розвитку депозитної системи. Наприклад, паломник, який вирішив здійснити подорож до Святої землі, міг здати свої гроші у командорії тамплієрів у Парижі або Лондоні. Натомість він отримував спеціальний чек або вексель. Саме за допомогою нього він міг повернути свою суму золотом або сріблом у командорії в Акрі (хрестоносній столиці в Леванті) або будь-якому іншому місті, де було розміщено представництво тамплієрів. Революційна система дозволяла усунути ризики пограбування на небезпечних шляхах.
Втім тамплієри надавали не лише депозитні послуги, але й займалися кредитуванням. Вони позичали гроші королям (французьким та англійським монархам), аристократам та навіть Папі Римському. Ця діяльність дозволила їм отримати величезний політичний вплив, оскільки їх боржники були залежні від фінансових можливостей Ордену. Тамплієри володіли величезним капіталом, що дозволяло фінансувати будівництво фортець та деяких хрестових походів.
Падіння Ордену тамплієрів
Впливовість ордену постійно зростала: тамплієри мали не лише політичну вагу та багатства, але й великі земельні володіння по всій Європі. Звичайно ж, це не могло не дратувати монархів. Саме тому французький король Філіп IV, який заборгував ордену величезні суми, вирішив не лише позбутися боргу, але й самих тамплієрів.
У 1307 році він арештував його учасників, висунувши обвинувачення у сатанізмі, єресі та аморальності. Під жорстокими тортурами частина тамплієрів визнала провину. У 1312 році орден був офіційно розпущеним, а вже через два роки, у 1314 році, Жака де Моле, останнього Великого Магістра, спалили в Парижі.
Тамплієри та Україна: чим пов’язані Орден та Закарпаття
Існує чимало історичних згадок та місцевих переказів про те, що тамплієри були присутні й на території Закарпаття. Саме тут за численними згадками була розміщена Середнянська фортеця, яка датується дванадцятим-тринадцятим століттям. За легендами, це був не просто замок, а повноцінний монастирський осередок ордену. Частково його розміщення виправдовували контролем над важливим соляним шляхом з Карпат до західної Європи: лицарі забезпечували захист та брали за це відповідну частку з кожного торговця.
Втім у Середнянському замку тамплієри не лише присвячували час протекції, молитвам та духовному вдосконаленню. Тут вони також активно займалися господарством: вирощували різні фрукти, зокрема і яблука, та готували натуральний сидр. Напій вони використовували як частину раціону, а також продавали його охочим. Сьогодні цей спадок збережено. Зараз український крафтовий сидр Monbar, названий на честь одного з перших магістрів ордену тамплієрів, — Андре де Монбара — підкорює серця мільйонів українців.
